Я родом з міста Охтирки Сумської області. Навчався у Харкові, але війна застала мене в Охтирці - через карантин навчання проходило дистанційно. О дев’ятій ранку пролунали вибухи. Згодом я бачив, як горіла техніка. Місяць провів під обстрілами, а в кінці березня разом з батьками виїхав до родичів у Полтавську область, а звідти – до інших родичів у Кременчук. Зараз я знову в Охтирці. 

Коли було світло, була й вода. Ми мали запаси продуктів. І сусіди ділилися продуктами і водою. Однак у ті дні не хотілося пити чи їсти – хотілося спокою. 

Наш будинок вистояв. Тільки вікна побиті. А на в’їзді в місто будинки в жахливому стані. 

Змінилося відношення до життя. Раніше хотілося купити квартиру, а зараз не до цього, бо розумію, що в одну секунду може прилетіти снаряд і знищити житло. Змінилося ставлення до грошей, до матеріального. Я зрозумів, що потрібно цінувати життя, стосунки, більше спілкуватися з рідними і друзями. 

Мені здається, що війна затягнеться ще на рік. Але хочеться, щоб вона закінчилася якомога швидше.