24 лютого я побачила нашу військову техніку, а слідом заїхали росіяни. Це було дуже страшно. Гул від колони техніки ми чули всю ніч. Потім наше село окупували. Було дуже страшно. Ми не знали, чого очікувати від росіян. 

Продуктами ми ділились один з одним. Усі жили у стані постійного стресу.

Коли у нас не було хліба, наші сусіди за ним їздили, ризикуючи життям. Ми боялись, що нас не визволять.

Я не змогла жити в окупації, тому виїхала наприкінці травня. Я захворіла, в мене був стан ближче до безглуздя. Я не знала, що в моїй хаті буде через п’ять хвилин. І через це панікувала. 

Зараз я живу в Полтаві, продовжую приймати заспокійливі пігулки. Але і досі не відчуваю себе у безпеці. Мій чоловік залишився в селі, яке, на щастя, згодом звільнили від орків.

Хочеться спокою та тиші.