Я жила в Дружківці. Обстріли були дуже сильними. Я бачила, як летять ракети на Бахмут. Закрились магазини та садочки, а у мене маленький син. Я не могла йому придбати одежу через безгрошів’я. Я вирішила виїжджати, коли обстріли стали ближчими до мене. З сином приїхала на Краматорський залізничний вокзал. Син мене попросив купити води, і ми пішли в магазин.
В цей час на вокзал прилетіла ракета. Ми дивом не загинули, нас врятували якісь хвилини.
Зараз я живу в Полтаві у будинку людей, які запропонували житло. Син скоро піде до школи. Сподіваюсь, що майбутнє у нього буде мирним.
