За кілька тижнів до повномасштабної війни Ніна Омельченко потрапила до лікарні у Білій Церкві. Ранок вторгнення згадує, як найгірший день у її житті. З лікарні жінку забрала невістка, і вони вирушили до міста Васильків. Там їх велика родина (18 людей) зібралася разом. Згадує, як тоді годинами простоювали у чергах за хлібом! Більшу частину часу проводили в укритті. 

Після деокупації Київської області пані Ніна повернулася додому, у село Мотовилівська Слобідка. У буквальному сенсі тоді цілувала землю. Ніна зі сльозами розповідає, як її батько воював на Другій світовій війні, і тепер, у свої 68 років, жахи війни переживає і вона. На фронт відправились й племінники жінки. 

Згодом Ніна та її односельці об'єдналися, щоб допомагати захисникам. Свій волонтерський осередок назвали «Бджілками». Бо швидко і дружньо працюють. Ніна із теплотою каже про свою любов до вишивки, яка передалася від матері. Жінка створює картини з бісеру.  Так вона зберігає культурну спадщину родини.