Сергій евакуював матір, а сам ще місяць жив під обстрілами.

Я самотній. З смт Степногірськ виїхав до Запоріжжя. Їхав до знайомих, а оселився в гуртожитку. До війни працював, а зараз роботи не маю. Я чув, що в Метінвест беруть на роботу, – варто спробувати.

24 лютого я на роботі був. Коли дізнався, що війна почалась, я навіть не думав, що так все буде.  До мене доходило днів чотири, що в країні робиться. В Степногірську обстріли десь через тиждень почалися. Я матір евакуював, а сам ще місяць вдома був.

Це було тяжко пережити – постійні вибухи, нервова система напружена.

Все збирався у підвал спуститись, але не спускався - в під’їзді та в квартирі пересиджував обстріли. Двічі отримував гуманітарну допомогу, тож їсти було що. Шокувало, коли снаряд пролетів в тридцяти метрах від мене. Щастя, що живий залишився.

Зараз я в Запоріжжі. Якось потихеньку долаю стрес. До нас психологи приїжджали, працювали з нами. Є рибалка, спорт - можна знайти собі заняття, щоб відволіктись. Коменданту гуртожитку допомагаю.

Я думаю, війна надовго: вже чотири місяці нічого не міняється, тож завтра точно не закінчиться.