Мені 73 роки. Я мешкала в місті Кремінна Луганської області, яке росіяни почали обстрілювати з першого дня війни. Активні обстріли тривали до кінця березня. Було багато руйнувань. Окупанти розбили готель, розташований поряд, у нашому будинку вилетіли вікна. Я часто бігала в підвал, але не ночувала в ньому.

Магазини не працювали. Щодня доводилося стояти в черзі по хліб. Світла не було. Вода то зникала, то з’являлася. Зараз в місті немає жодних комунікацій. Майже всі жителі Кремінної виїхали.

Я виїхала на евакуаційному автобусі. Зараз мешкаю в місті Павлоград Дніпропетровської області. Орендую кімнату у приватному будинку. Сплачую лише комунальні послуги. Отримую гуманітарну допомогу.

Моїй мамі 96 років. Вона не змогла виїхати – залишилася в Сєвєродонецькому районі. Брати також там. Я хвилююся за них – щодня плачу. Хочеться, щоб якомога швидше закінчилася війна.