Я переселенка з міста Оріхова. Зараз мешкаємо в Запоріжжі. Працююча пенсіонерка. До війни працювала у дитячому садку. Чоловік помер. Є дорослі діти й онуки. 

День початку війни запам'ятаю на все життя. Без сліз це не розкажеш. Внук лежав у Запоріжжі у лікарні. Звідти зателефонували, сказали його забирати. А як їхати, коли нас почали обстрілювати? 

24 лютого ми ще до обіду працювали. Діток відправила із садочка додому, у кишеньки їм поклали записки. Написали кожному прізвище, ім'я, по-батькові і домашню адресу. 

Як почалася війна, ми цілий тиждень сиділи у підвалі з онуками. Дочка із зятем перебували за кордоном. Довелося евакуюватися у Запоріжжя, тому що в Оріхові залишатися далі було неможливо. 

Шокувало, що розпочалася війна, що так стріляли, що я з онуками ледве встигала добігати до підвалу. Бувало таке, що й до ранку там перебували. Потім різко зникли продукти. Не було нічого. Я хвилювалась, чим годувати онуків. Я на велосипеді їздила по всіх магазинах, а там були одні порожні полиці. На щастя, був один магазинчик, який на базі закуповував продукти і швиденько реалізовував. Там була черга величезна, я її вистоювала і вантажила на велосипед і картоплю, і крупи. Навколо гуділи сирени, а я котила той велосипед з продуктами. Я щодня їздила, скуповувалась. Як запаслася продуктами, довелося виїхати у Запоріжжя. 

Ми евакуювались 10 березня. Коли ми виїжджали, на блокпостах перевіряли документи. Більше ніяких проблем не було, ми швидко доїхали. Обабіч дороги стирчали уламки ракет. Було моторошно. 

У Запоріжжі теж гучно. Бахкає так, що ночами вискакуємо у коридор. А від Оріхова вже залишилася половина. Ми молимо Бога, щоб наші домівки залишились цілими, щоб було куди повернутися. 

Син мій з родиною залишився в Оріхові під обстрілами. У них немає коштів винаймати квартиру. Я щодня молю Бога за них. 

Я двічі навідувалась в Оріхів. Одного разу навіть ночувала, але не спала, бо так стріляли, що спати було неможливо. На щастя, це наші стріляли. 

Дякуємо Фонду Ріната Ахметова. Отримували від вас допомогу, дуже задоволені. 

Старший онук закінчив школу, вступає на магістра. А молодшого дочка забрала до Польщі. Я тепер мешкаю разом зі старшим онуком. 

Сподіваюсь, що війна закінчиться цьогоріч. Дуже хочеться, щоб це сталося швидше.