У перший день війни я підстрибнув на ліжку від трьох вибухів. Спочатку не зрозумів, що відбувається. Виявилось - сталося найстрашніше. У Харкові не стало води та світла. Літаки постійно бомбили житлові будинки. Треба було виживати, тож я ходив за водою під обстрілами. 

Я довго не міг евакуюватись через те, що у мене не було машини. Потім допомогли сусіди, з ними я і виїхав у Світловодськ.

Мій батько зараз залишається в Енергодарі, виїхати не може. Дуже за нього хвилююсь. Інколи виходить з ним підтримувати зв'язок.

Зараз я сподіваюсь на перемогу та відбудову країни. Дуже хочеться, аби Україна розвивалась у майбутньому.