Малобенська Олександра, учениця 9 класу Буцького ліцею Буцької селищної ради Черкаської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Бортник Валентина Макарівна

Війна. Моя історія

Війна... Розпач, страх, сльози, біль...  Це те, чого не мало бути в наш час. На жаль, я досі пам'ятаю про те, що сталося того дня. 24.02.2022. Уранці відчувається якась тривога. Без попередження війна прийшла на наш поріг. Відчуття безнадії, коли дізнаєшся з новин про жахіття, які чинять окупанти, спустошення, невизначеність і страх перед тим, що буде далі, заповнює тіло повністю.

Намагаюся зберегти звичайність, але відчуваю, що не вдається. Навіть в повітрі витає неспокій. Зима закінчується тривожно. Я хочу лише сидіти та згадувати ті щасливі довоєнні дні, забути про всі жахи.

Весна. Намагаюся тримати рівновагу та здоровий глузд, але це все, як вода, що просочується поміж пальців. Мрію про той час, коли все закінчиться і тихий спокій повернеться в країну. Новими подіями, які лякають та бентежать, ділюся з своїми близькими людьми, особливо сестрою.

Літо. Щоденно слідкую за подіями війни. Тривога і страх не покидають. Сьогодні був сонячний день та відносно спокійний. В якийсь момент здалося, що навколо літає спокій та мир, але думки про війну все розвіюють, настрій знову змінюється. Коли це все закінчиться?

Сьогодні, 22 серпня 2022 року, нарешті з'явилася сирена в селі. Тепер про повітряну тривогу можна дізнатися відразу, але щоразу, чуючи її, мене огортає тривожність. А якщо щось станеться? Новини про публічну страту захисників "Азовсталь" 24 серпня лякають. Це так жорстоко. Чому з ними так?

Літо закінчилося. Настала осінь. Школа. Ми на дистанційному. Тривога в душі починала потроху зникати. Я звикала до війни. Голова була забита навчанням, тому це допомагало відволікатися від страшних подій.

Уже й канікули. Ми мали поїхати до  бабусі, але через війну цього так і не сталося.. Зима... Уже важко радіти їй. Нав'язливі думки забирають мій розум. Сніг не викликає такого захоплення, як колись. Я  хочу залишатися в зимі 2021 року, коли ніхто і не задумувався про те, що війна може прийде на поріг. Починають вимикати світло. Намагаюся тримати телефони зарядженими. На одному слухаю музику. Темнота трохи лякає, в ній видніються силуети, що швидко зникають, потрібно зачекати всього лиш чотири години- не так багато..

24.02.2023 Пройшов рік війни. Мама приготувала печиво, в будинку панував приємний запах, а в душі - сум.

Той страх, що був на початку війни, зник. Я давно звикла та повернулася до звичайного життя, не забуваючи, що відбувається  в моїй країні. Ніколи не забуду... До кінця своїх днів буду вдячна і пам'ятатиму полеглих Героїв, які віддали життя, щоб я жила. Ми жили. Цінуватиму кожну мить, проведену в мирі та в теплі.