Коли почались обстріли, я вивіз родину до Кропивницького, щоб вони були в безпеці. Сам залишився вдома, бо працював рятувальником. Гасив будинки, допомагав людям, розвозив хліб, намагався хоч якось підтримати місто. Тоді воно було майже оточене російськими військами. Пізніше мені довелося виїхати і самому.

Зараз ми орендуємо квартиру, а наш будинок залишився в окупації. Дуже шкода, що довелося залишити все вдома.

Мої рідні та друзі розкидані по всьому світу, війна роз’єднала всіх нас. Я бачу своє майбутнє тільки в Україні. Хочу, щоб діти могли навчатися в мирній країні і жити без страху.