Коли почалась війна, я була вдома. Після початку обстрілів кілька разів намагалась виїхати з міста. Не виходило через обстріли. Я ходила до місця, звідки людей забирали евакуаційні автобуси. Бачила на вулицях загиблих людей. 

Я постійно сиділа в підвалі у будинку бабусі. Їжу доводилось готувати на багатті. У нас була для цього пристосована піч. Спали всі разом на одному дивані. Я постійно тримала на руках молодшу дитину. 

Найбільше мене шокувало, що ми вижили. Обстріли були постійно. Росіяни бомбили місто, влучаючи у житлові будинки. 

Я виїхала з міста із перевізником. Дивом до нього додзвонилась. Зараз з родиною чекаю тільки миру. Я обов’язково повернусь додому.