«Я двічі відбудовувала свій будинок після влучань снаряда»

До початку війни я жила в селищі Новотошківське, в Луганській області, а зараз вже третій рік у Харкові.

У перший раз снаряди прилетіли до нас 30 жовтня 2014 року. Причому прилетіли в будівлю Ощадбанку, де я працювала. Благо, це було вже ввечері, робочий день закінчився, тому ніхто не постраждав.

У будинок, де я живу з дитиною, теж були прильоти два рази. І вперше, і вдруге нас завдяки щасливому випадку не було вдома. Я двічі відбудовувала свій будинок після влучань снаряда.

У підвалі ми теж сиділи, ховалися. У нас там стояли ліжка, щоб можна було спати. А син тоді був маленький, років зо три-чотири було, він перший час погано спав. Ми з ним виїхали до Лисичанська, де мої батьки живуть, а потім до Харкова. Поїхали, бо жити було неможливо і набридло все це. З водою постійні затримки, світла могло не бути два-три дні. Пенсію кілька місяців не виплачували батькам, поки вони не переоформили її.

Звичайно, хотілося би забути ці літання снарядів і укриття в підвалі, коли ти не знаєш, що робити та куди бігти.