«Я двічі упродовж кількох годин отримала контузію»

Мені 69 років. Я пенсіонерка. Мешкала з чоловіком в Лівобережному районі Маріуполя, неподалік від Азовсталі. Ми вибиралися через росію, Прибалтику, Польщу, тому що іншого шляху не було. У дорозі я захворіла на коронавірус, тому чоловік виїхав першим, а я потім його наздогнала. Спочатку жили в Рівному, зараз винаймаємо квартиру у Броварах. Нам скрізь допомагали.

У першу ніч війни обстріляли Державну службу з надзвичайних ситуацій що знаходилася в нашому районі. Ми виїхали через сорок днів, після того, як я двічі упродовж кількох годин отримала контузію. Спочатку – у квартирі, а згодом – на сходовому майданчику.

Ми з чоловіком маємо двох синів. Один із них приїхав по нас із Києва. Два тижні чекав на блокпосту, спав на вулиці. Він не міг в’їхати в місто, а ми – виїхати.

Я сорок днів не мила голову. Майже все волосся випало. Думала, що доведеться носити перуку.

Ми мали будинок і квартиру. Квартира знаходилася в епіцентрі обстрілів. Туди не можна було наблизитися, щоб дізнатися, що з житлом.

Чекаємо на закінчення війни. Дуже хотілося б жити вдома, однак від нашого будинку нічого не залишилося, а що з квартирою – не знаємо.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/