Привіт, Миколаю👋. Мене звати Анастасія. Мені 14 років. Я приїхала з самого гарнішого трояндового міста Бахмут. Я вважаю його самим найгарнішим. Я ходила туди в школу, гуляла, спілкувалася з друзями, знаходила нові знайомства та просто жила. Він мені дуже рідний та в різному куточку міста я буду себе почувати комфортно. Зараз я мешкаю в Чернігові, він теж гарний, я потрошку починаю до нього звикати, але я дуже хочу додому, але, на жаль, його більше немає...

Я думаю, що для кожної людини своє місто буде найгарнішим, найкомфортнішим.Тому дуже сподіваюсь, що всі ми по закінченні війни повернемося додому та будемо жити далі, а зараз продовжуємо жити, буде важко, але треба спробувати. Тут я знайшла дуже багато друзів, мабуть, навіть більше, ніж в мене було вдома, але ті друзі мене не покинули з самого початку війни та впродовж її. Ми зі старшим братом виїхали з дому ще в серпні, а батьки залишились вдома на господарстві, нещодавно вони приїхали до нас сюрпризом, я дуже вдячна Богу, що він їх зберіг та допоміг виїхати живими. В зв'язку цим, батькам прийшлось залишити наших кішечок, собаку Стьопу вдома, на сусідів, я сподіваюсь, що всі вони залишились живими.

Я в останній час дуже полюбляю відволікатися від цієї ситуації картинами за номерами, вони мене дуже заспокоюють. Також в нас дуже часто вимикають світло, тому я вмикаю на ноутбуці свої улюблені фільми та серіали та малюю картини. Це дуже мене заспокоює. Також я дуже обожнюю фотографувати заходи сонця та все таке та зараз стараюсь відкладати гроші на новий телефон. Сподіваюсь, в мене це вийде.

Бажаю тобі всього найкращого та щоб ця війна скоріше закінчилася. До зустрічі.😘