Дмитро з родиною жив у окупованому Маріуполі. Умови були надтяжкими. Наразі родина в безпеці і Дмитро багато працює, аби не думати про те, що довелось пережити і про те, що зараз коїться в Україні.

В перший день війни було тривожно, але й було відчуття, що загроза цього конфлікту скоро мине. Багато людей виїжджало з Маріуполя, багато залишалося на місці, дехто закуповувався продуктами. Було таке припущення, що вимкнеться світло, перестануть давати газ, можуть бути бої десь на блокпостах, але здавалося, що все це ненадовго.

Найгіршими були постійні обстріли зі ствольної артилерії. Я не бачив, хто стріляє, бачив те, що прилітало. Це були міни. Одна впала на відстані 150 метрів від мене. Декілька разів скидали бомби з літаків на будівлю школи. Тільки жодного разу я не бачив там військовослужбовців.

Не було води, їжі. Потім в підвалі, де я перебував, з’явилась якась вірусна хвороба, на яку перехворіли всі, зокрема і маленькі діти. Не було електрики, газу, води, не було можливості ходити в туалет, помитися.

Не було засобів гігієни, ніяк було зуби почистити. Постійний холод, постійно шукали дрова, воду, ліки, їжу. Довго можна перераховувати труднощі, з якими ми зіткнулися.

Я мав запас води з-під крана - десь бутлів п’ять. На початку збройного конфлікту набрали повну ванну води, яку потім фільтрували. Уже коли запаси скінчилися, ми використовували її як питну. У нас маленька дитина, тому воду кип’ятили. Як випадав сніг – топили, або воду з калюж брали. На початку березня всі магазини були відчинені, та все вже повиносили, тому ми користувалися запасами їжі, що були в домі. Дякувати Богу, був великий запас круп, макаронів та м'яса. На початку війни було холодно, тому всі продукти зберігалися на вулиці.

Шокувало, що люди під обстрілами спокійно їздили на велосипедах, ходили по вулицях, незважаючи на те, що вулиці були встелені трупами інших людей.

Коли поряд таке коїться, у людей атрофується почуття страху.

В якийсь момент ми змогли таки виїхати. Звісно, це було непросто. Але нам вдалося. Дитина маленька дорогу перенесла нормально. Їжа для неї була на той момент, вода теж. Складно було дорослим, а її гойдало в машині і вона спала - усе було добре.

Зараз у мене багато роботи. Працюю, працюю, працюю... Потім буду розбиратися з психологічними травмами.

Сидячи в підвалі, я сподівався, що це не більш як на два, максимум, три тижні. Але минув рік. Тож робити прогнози, коли це скінчиться неможливо.

Одне очевидно - яким би не був результат цієї війни, ситуація в Україні буде важка. Велика частина інфраструктури знищена, велика кількість людей емігрувала, багато хто вже не повернеться. Ми отримуємо великі кредити від інших країн, тому економічна ситуація буде дуже тяжка. Незважаючи на те, чи будуть нам допомагати іноземні інвестори, ми втратили інфраструктуру та людський ресурс.