Мені 68 років. Я жила в Харківській області. Працювала. Маю батьків, двох доньок, зятя, внука і внучку. 

Про початок війни я дізналася від сестри. До того, як вона сказала мені про це, я чула гучні звуки, але думала, що то сусід щось ремонтував. А виявилося, що то були звуки стрільби. 

Спочатку я була вдома. А після того, як в будинку вилетіли вікна, перейшла до доньки. Вона жила трішки далі від мене. Сестра виїхала у Волинську область. Коли обстріли посилилися, я поїхала до неї. Ми жили в селі. Дуже вдячні його жителям. Вони допомагали нам. 

Згодом ми з сестрою переїхали в Полтаву. Час від часу я їжджу додому, бо треба працювати на городі й у садку. 

Я тепер боюся кожного гучного звуку, сигналу повітряної тривоги і гулу літаків. Хочу, щоб скоріше закінчилася війна.