Історії, які ви нам довірили
Перший обстріл застав людей зненацька. Зоя Іванівна згадує, як було страшно і здавалося, що її квартира ось-ось завалиться. Жінка хоче позбутися важких спогадів і більше ніколи не бачити такого жаху.
У перший день війни страшно дуже було, тому що сильно бомбили. Вся квартира тряслася, штукатурка сипалася, вікна вилетіли. Я думала, що взагалі все обвалиться. Але якось обійшлося. Мені два вікна поставили за рахунок благодійних фондів, а два так і залишилися розбиті. Ну да ладно, головне - вже пройшло все.
У той важкий час нам Фонд Ріната Ахметова допомагав, давали продуктові набори великі. Спасибі, не забували про людей.
Багато людей відразу повиїжджали кудись, рятували себе і дітей. А всі, хто залишився з сусідів, бігли в підвал під будинком і там сиділи, поки йшли обстріли. Як таке забути? Найстрашніше, що може бути в житті, це війна. Не хочеться і згадувати про це, хоч би воно не повернулося ніколи!
Мрію, щоб тиша була, мир і спокій на нашій землі. Це найголовніше.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
