Я працюю в школі. В перший день війни пішла на роботу, цілий день була там. Дітей, звісно, не було. Потім в школу привезли біженців, і я ходила на роботу пішки, щоб їм допомогти. Маршрутки в селі тоді не їздили. В школі я готувала їжу, робила сітки. Мені платили мінімальну зарплатню, тож я і ходила на роботу. 

У моєму будинку немає погребу, мені з родиною нікуди було бігти. Один з обстрілів був дуже сильний. Все скрізь горіло: я думала, що це вже - все. Довелось падати на підлогу та чекати. 

Я не виїжджала з села, тут залишаються і мої батьки. Батько також ходив на роботу. Брат і невістка виїхали. 

Хочу, щоб війна закінчилась. Мені шкода дітей, які ростуть на війні, навчаються дистанційно. Хочеться, щоб був спокій, щоб всі ходили на роботу.