Олег після початку війни втратив роботу. Його батьків евакуювали з Гуляйполя у Запоріжжя. Але він вірить, що колись українці таки  повернуться до свого нормального життя

Я з міста Гуляйполе, зі звичайної української родини. Останні роки я жив у Запоріжжі. До війни у нас все було гаразд, а зараз Гуляйполе на передовій і, напевно, його зовсім зруйнують. Там з третього березня немає ні світла, ні газу, ні води.

Коли почалась війна, моя мама була в Києві. 24 лютого я прокинувся від її дзвінка і тяжких новин. Я  не розумів, що робити, куди їхати. Напевно, цей день я ніколи не забуду. Я до останнього не вірив, що буде війна. Можливо, загострення на території Донбасу, але не повномасштабне вторгнення з убивствами і звірствами.

Батьки з Гуляйполя виїхали на евакуаційному автобусі, тому що під постійними обстрілами жити неможливо. Роботи зараз немає – живу за рахунок власних заощаджень та гуманітарної допомоги. І навряд чи щось зміниться найближчим часом – руйнуються міста, інфраструктура, гинуть мирні жителі. Багато моїх родичів виїхали за кордон, або збираються виїжджати: всі побоюються, що Запоріжжя стане наступним Маріуполем.

Я думаю, коли закінчиться війна, все буде, як було раніше. Невідомо тільки, скільки до того мине часу.