Тетяна зустріла повномасштабне вторгнення в Ірпені. Вона збиралася на роботу 24 лютого, не вірячи, що почалася війна. Вона не мала можливості виїхати одразу, адже всі мости були зруйновані, а вона сама має обмежені можливості. 4 березня їхня родина наважилася на евакуацію через єдиний доступний міст. Після евакуації Тетяна разом із родиною потрапила до Тернополя. Згодом повернення в Ірпінь було важким: усе, що вони мали, залишилося в зруйнованій квартирі. Після повернення вона шукала можливість бути корисною та знайти людей, які її зрозуміють. Тетяна долучилася до волонтерської організації, де зустріла однодумців.