Так вийшло, що за день до війни я поїхала в гості до Дніпра до подруги з Маріуполя.

Вдома залишились мої діти. Я декілька місяців не мала про них звістки.

Влітку завдяки волонтерам я змогла вивезти одну доньку. Другу доньку так і не змогли. Так і живу у Дніпрі з однією мрією скоріш би побачити сімью.

Досі живемо у шелтері. Влітку під Василівкой, коли вивозили дитину ночували в полі на заправці, а за посадкою стріляли.

Взагалі ті двоє суток мене вразило.

Зараз не маю роботи.