26 лютого Лариса намагалася виїхати з Маріуполя, але на блокпосту її не випустили, адже траса на Запоріжжя вже обстрілювалася. 

Згадує, як за кілометр під мінами та  ракетами ходили за водою. Як "ДНР" зайняли західну частину міста. Тому далеко від будинку виходити боялися. Тільки по дрова та воду. "Вибухи, палають будинки. Весь цей постійний жах. Вночі не спали. Хата хиталися. Сипалася штукатурка. Вздовж дороги бачила багато мертвих. Я вже не жахалася. Старі немічні люди помирали від голоду, з переляку, без меддопомоги. Деякі трупи були замотані. Як йшов дідусь, так і впав. Прибирати було нікому. Я і досі не розумію, як ми вижили. Жахіття і смерть були поруч. Не зійти з глузду. Це було страшно. Я читала про голодні очі. Але я не знала, які вони. Люди дивилися на солоні огірки, як на делікатеси", - розповіла жителька Маріуполя Лариса.