Ми з чоловіком жили в селі, а коли почались прильоти, виїхали на місяць в Миколаїв. Жили в підвалі в одних людей. 

Син приїхав раніше, а я приїжджала додому до нього, привозила їсти тваринам і йому привозила. Я чула на власні вуха і бачила, як воно летіло і свистіло: чи ракети, чи бомби. Літали до жовтня місяця ракети, а потім трішки затихло, але як не тут, то там бахкали. 

Ми з чоловіком отримували гуманітарку і ліки. Дякую волонтеру Валерію, який надавав допомогу продуктами, водою і ліками. З водою було важко, але нам привозили, поки не відремонтували ті труби. З газом були перебої. У кого був газ балонами – тим і рятувались.

Я плакала, як бахкали, як летіло і свистіло. Мені важко передати, це неможливо спокійно розповідати. Ми падали і під ліжко ховались з чоловіком, поки були вдома. 

В людей пошкоджені і паркани, і хати. Відновлюють тепер потихеньку своїми силами. У нас тільки трохи дах зачепило. Вдома було пекло, поки ми не виїхали. Я хвора людина і я не можу більше згадувати.