Я жила в Харківській області. Коли почались обстріли, сиділа у підвалі. Обстріли були сильні, я була в шоці. У мене хворі ноги, мені було важко спускатись у сховище. Не було світла, воді та опалення. Було дуже холодно. З села мене вивезли діти. Дорогу бомбили, було страшно.

Зараз я живу в Кривому Розі. Тут отримую гуманітарну допомогу. Я майже не встаю, бо ноги болять. Мій син зараз на фронті. Кожного дня чекаю на його дзвінок. Треба закінчувати війну. Я дуже хочу додому та обійняти сина.