Я була вдома, ми прокинулися від вибухів. Мені подзвонла співробітниця і сказала, що почалась війна.( Її чоловік військовий). Вона розказала про наші подальші дії, де у нашому районі є бомбосховище.

Найбільше важко було у перші дні війни. Всі магазини зачинені, аптеки також не працювали, а у нас була лежача бабуся. Стояли годинами в мороз під аптеками, щоб купити підгузки та ліки. Також щоб отримати зарплатню у банку треба було провести день, і то на людину видавали лише 1000 грн. Безкінечні квести у пошуках продуктів, ліків, сімкарток.... Шокувало те, що бізнесмени і в такий час наживалися на людях. Ціни на цукор у Бердянську у березні стартували від 100 грн за кілограм!!! Звісно, потім ажіотаж спав, та в перші дні було дуже важко емоційно, фінансово і взагалі просто важко...

У березні, 9 числа у Бердянську відключили опалення. На дворі був мороз -11 !!!! Лежачу бабусю і дітей вкладали спати одягненими і обкладали бутилками з гарячою водою. Шукали заправки, де можна купити газ у балон. Готували на вогнищі. У будинку температура повітря ледве дотягувала до 6 градусів тепла.

Наразі я з чоловіком і дітьми виїхали до Дніпра. У Бердянську залишились батьки і свекруха. Хоча ми знаходимось на підконтрольній території і змогли знайти роботу, та все ж з кожним днем все більше сумуємо за рідним містом, за рідними людьми.

Навіть звичайна гуманітарна допомога, яку організували у м. Дніпро для жителів Бердянська, була настільки зворушлива, що плакали навіть чоловіки!!! Ми стояли в черзі, а таке враження ,що знаходились у рідному місті! Стільки тоді людей зустрілися, які навіть і не сподівались на зустріч, бо з початку війни втратили зв'язок.

До війни працювала вихователем дитячого садка. Наразі також працюю у приватному садку. Планую повернутись до рідного садочка у Бердянську і продовжити працювати.

Є стара сумка в яку в 5 годині ранку 24 лютого зібрала документи і ліки. Так вона виїхала зі мною на підконтрольну територію, так у ній і лежать документи і ліки. З цією ж сумкою планую ПОВЕРНУТИСЬ ДОДОМУ!