Я хотіла виїхати на початку березня, але зробити це було неможливо. Я просилась до людей в укриття, бо мені ховатись було ніде. Єдине найближче укриття було у Драмтеатрі. Там було холодно. Я спала у верхньому одязі. Пила по чотириста грамів води на день, бо більше не було. У Драмтеатрі було багато маленьких дітей. 

Шістнадцятого березня росіяни скинула авіабомбу на Драмтеатр. Я вижила дивом, була в частині будівлі, яка постраждала найменше.

Я бачила, як розгублені люди шукали своїх рідних. Під завалами люди кричали, це було щось страшне. Я допомагала діставати людей з-під завалів. 

Я виїхала з Маріуполя через Росію. Пройшла фільтрацію, а потім виїхала до Європи. Зараз живу в Київській області. Моє життя зруйноване. Як жити далі, я не знаю.