Я жила в Краматорську. У перший день війни всією родину прокинулись від вибуху. Я не вірила, що таке може бути у 21 столітті. Після прильоту ракети на вокзал була шокована. Багато людей тоді загинуло.
Від стресу я не могла нічого робити, не їла та не вставала з ліжка.
Через два тижні після початку вторгнення з дітьми виїхала у Полтаву. Приємно була вражена допомогою людей, роботою волонтерів. Я вважаю, що в Україні багато добрих людей. Зараз живу з дітьми у гуртожитку, але сумую за Краматорськом. Мрію про власне житло та мирне життя.
