Захарченко Ілона, 16 років, учениця 10-Г класу СШ №98, м. Київ

Вчителька, яка надихнула на написання - Мелашенко Леся Володимирівна

Конкурс есе «Війна в долі моєї родини»

24 лютого-день, коли життя мільйонів людей змінилося назавжди, і моє не виняток. Почувши вибухи вранці, я ще не усвідомлювала, що відбувається, був лише страх і хвилювання перед невідомим.

Читаючи новини протягом всього дня я сподівалась, що це не є правда. Приблизно о десятій годині ранку в моє селище заїхала ворожа військова техніка.

З кожною хвилиною тривога охоплювала мої думки, і саме тоді я зрозуміла, що почалася війна. Залишившись ввечері без світла, я була невпевнена, що прокинусь наступного ранку, моє серце тремтіло від жаху.

Цей день для моєї родини був переломним, ми знали, що як раніше вже не буде ніколи, а це свідчило про закінчення вільного та спокійного життя.

З того самого дня я живу не своїм життям, змінилося все, починаючи з мого місця проживання, закінчуючи моїм психічним станом.

Лягаючи спати, я пригадую веселі та безтурботні дні, коли гуляла парком із подругами, дзвінко сміючись. А зараз я тільки блукаю в лабіринті своїх думок, не знаючи, як вийти з нього та жити з усмішкою на обличчі. Кожного дня мене супроводжує апатія, тривога на душі не дає спокою, а гул в голові порівнюється з вибухами.

Більше за все мене приголомшила вся жорстокість цієї війни: скільки злоби, ненависті та безжалісності до людського життя. Люди сліпо вірять новинам та не бачать меж кровопролиттю. Чому саме український народ повинен страждати через одну людину, чому ми повинні залишати все, аби бігти і рятувати своє життя та життя своїх рідних? На ці запитання я досі шукаю відповіді у свої голові.

Мир сьогодні для мене означає повернення всіх українських земель, повернення всіх людей в свої домівки, і щоб ми жили у вільній та єдиній Україні.