На той день, коли почалася війна, я була на двадцятому тижні вагітності, ми чекали на другу дитину. Через війну, ми не мали змоги кудись поїхати та піти, тим більше потрапити до міста на обстеження та аналізи. 

В один момент ми разом із чоловіком залишися без роботи, якої не було досить довгий час. 

Було дуже важко фінансово, обмежено завозили до селища продукти, не працювала пошта. До полового будинку збиралися довго і важко (дуже допомогла гуманітарна допомога, яку завозили до селища). Народила доньку я 30 червня. З того часу завжди я вдома з двома дітьми. Нашу школу знищено, 3 роки навчання онлайн.

Це була п'ята ранку 24 лютого 2022 року. Ми сім'єю спали вдома. Я, чоловік та донька Дарина (7 років). Я була на двадцятому тижні вагітності, ми чекали на другу дитину. Раптом почули за вікном вибухи, спочатку не зрозуміло було, що це. Ми думали, що це звичайні тренування, адже недалеко від дому знаходиться полігон і звідти часто чутно постріли. Але ні. Невдовзі відбувся другий вибух, у вікно ми побачили, що це удари по аеродрому м. Чугуїв. Ми почали терміново збирати речі та приводити підвал у порядок. Там ми провели цей день і багато наступних. Дарина у той день довго спала, ми не будили її, чекали, пока сама прокинеться. Вирішили не говорити багато, а просто сказали, що зараз небезпечно і ми самі не розуміємо, що відбувається.

Найстрашнішим був день, коли знищили наші дві будівлі школи та день, коли був масовий обстріл селища, бо загинули наші мешканці. Також день, коли 

був обстріл електростанції, де працює мій батько. Він у той час був на робочому місці.

Стикнулися з певними психологічними труднощами: 

з'явилась тривожність, сон став поганим, почались стреси, сльози, нервовість. 

Страшно відходити далеко від дому, адже не зрозуміло, чим це може закінчитися.

Дитина стала свідком травмуючої події – 

у ніч з 30 на 31 травня 2022 було знищено обидві будівлі нашої школи.

Для дитини ця картина була дуже болючою та психологічно важкою. Також час від часу відбуваються обстріли електростанції, яка знаходиться недалеко від нашого дому. Це дуже гучно і страшно, дитина плаче та лякається.

В перші тижні війни магазини були пусті, аптека стала пустою в перші два дні. 

Якщо щось і завозили, то доводилось стояти в черзі на сильному морозі по 4-6 годин. Не факт, що тобі щось і залишалось, поки прийде твоя черга. Можна було піти з порожніми руками. В перші дні давали безкоштовно молоко, огірки. Потім почали завозити гуманітарну допомогу, яка надзвичайно рятувала. Особливо дитячі речі для майбутніх пологів та народження дитини: підгузки, пляшки, суміші та інше вкрай необхідне.

У мене є шматок уламка від іскандера, який я знайшла на місці руйнування школи... це дуже болючий свідок мого болю. 

Я цій школі я навчалася, потім працювала вчителькою, а потім туди пішла вчитися моя дитина. Але їй пощастило там бути усього близько п'яти місяців першого класу.