Я ховалась у підвалі з дітьми та онуками. Російські ракети падали у моє село. Було дуже страшно й гучно. Я не знала, куди тікати. Світло відключали, ліків не було, автобуси не їздили. Було дуже важко. Бензину не було - виїхати було неможливо, та й нікуди.  Найбільше мене шокували бомбардування. Я ніколи такого не очікувала. Навіщо росіяни прийшли а нашу землю? Як можна було вбивати наших людей? Моя психіка порушена. Чую літаки та вже боюсь, бо не знаю, де і що. Зараз молюсь,  щоб війна закінчилась. Я не бачу кінця цьому жаху.