Я жила в Селідовому, працювала на шахті. Після початку війни я продовжувала ходити на роботу, потім завагітніла. Під обстрілами сиділа в підвалі. У місті нічого не працювало. Газу, води та світла не було. У місті було багато прильотів, багатьох людей поранило. Мені було страшно за своїх дітей, тому я вирішила виїжджати. Нас вивезла поліція. 

Зараз я живу на Дніпропетровщині. Я чекаю гуманітарної допомоги, тому що у мене маленька дитина. Добре, що допомагають звичайні люди. Кожен дає, що може. 

Я вірю в мирне майбутнє. Сподіваюсь, що повернусь додому після перемоги.