Юлія з рідними пережила страшні обстріли в Охтирці і вимушена була поїхати з дому. Її рідні в росії не вірили, що вона жила у підвалі, щоб не загинути від обстрілів

З першого дня війни ми мешкали у підвалі, в кімнатці два на три. 12 чоловік родичів, серед них була маленька дитина восьмимісячна. Ми навіть не виходили, тому що маємо дитину з інвалідністю на колясці. Було важко та страшно. До восьмого березня ми мешкали в Охтирці, а коли сильно розбили центр міста, виїхали в Полтавську область.

У перший день війни нам зателефонував кум. Його родичі живуть в Писарівці  і дізналися про напад росіян одними за найперших. Ми хотіли виїжджати, але було страшно, і ми спустилися в погріб. Перша ніч була нескінченною. Здавалось, що так не може тривати довго, на ранок вже має закінчитись.

Ми живемо в приватному будинку і в нас було що їсти. Але їсти не хотілося, ми боялися за свої життя. Всі проблеми відійшли на другий план, залишився страх за себе, за сім’ю та дітей. Коли виїжджали, я боялася дивитися на дім – розуміла, що можу не повернутися. Було страшно, що буде нікуди повертатися.

Просто взяла їжу на перший час, речі першої необхідності і дітей. Ми їхали в сльозах в нікуди, аби від обстрілів.

Шокувало, що так звані брати, хочуть знищити наші сім’ї, дітей. Найстрашніше, що у нас є родичі в росіїї, які спокійно на це реагують, і не вірять, що ми сидимо по підвалам.

Під час війни стало ясно, хто ворог, а хто друг. Мені допомагали люди з інших областей. Нам дали де жити. Коли ми приїхали в пусту хату, чужі люди везли ковдри, матраци.

Ми залишились там, куди люди покликали, прихистили – у Полтавській області. Я серцем відчула, що мені там буде комфортно з дітьми.

Дітки вже ніби оговтались. Але старша засинає лише після того, як повністю накриється ковдрою. Молодша дитина сіпалась від гучних звуків довго. Нещодавно дитині наснилось, що росіяни знов на нас наступають. Мабуть, це ще довго буде.

Я мрію про майбутнє у вільній Україні. До війни ми недостатньо цінували свою країну та місто. А зараз  я горда, що я українка, та ще й охтирчанка.