Ризикуючи власним життям, Алла Володимирівна вивезла доньок з окупованого села

Наше прикордонне село одне із перших обстріляли 24 лютого. Ми дуже злякалися: двоє старших доньок встигли тільки взутися, а меншу доньку я загорнула в ковдру, і босоніж вибігла з нею у підвал. Колони ворожої техніки проїжджали через наше село вдень та вночі, нам було дуже страшно.

Російські солдати направляли на нас дула танків та автоматів, коли ми намагались виїхати. Але нам все ж вдалось покинути село та дістатись до родичів.

Зараз я живу з дітьми в орендованій квартирі у місті, а чоловік залишився в окупованому селі на кордоні.

Мене дуже вразили наші люди та їх небайдужість до чужих проблем. Я буду дякувати їм, мабуть, до кінця свого життя.

Я працюю психологом і працюватиму й надалі. Вночі з 23 на 24 лютого я до другої години ночі проходила курс для підвищення кваліфікації, а через півтори години почалась війна. Мені боляче дивитись на сертифікат, який я отримала за цей курс.