Панасенко Ангеліна, 10-а клас, Харківський ліцей №126

Вчитель, що надихнув на написання — Стрельникова Ольга Анатоліївна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

24 лютого 2022 року життя кожного українця змінилося назавжди. Комусь довелося виїхати з країни, хтось залишився в Україні, а хтось став на захист Батьківщини і віддав своє життя за те, щоб співвітчизники спокійно проживали свої дні у власних оселях під час моторошної війни.

І, звичайно, ця війна сильно вплинула на мене. Коли тільки почалося повномасштабне вторгнення, всі були дуже налякані, ніхто не розумів і не міг повірити в те, що тоді насправді відбувалося. Чуючи оголошення про початок війни, звуки гучних вибухів, новини про загиблих, люди перебували у відчаї – це не те, до чого всі звикли, живучи звичайним мирним життям, яке було в нас раніше.

Я, в свою чергу, не могла навіть уявити, що одного дня не піду до школи, не побачу своїх друзів, знайомих, однокласників та вчителів. І особливо те, що більшість людей залишить країну. Я не могла подумати про те, що не зможу безтурботно гуляти, радіти і насолоджуватися життям, почуватися повністю в безпеці. Що у мене не буде можливості відвідати багато місць, адже вони можуть бути закриті або зруйновані. Що буде неможливо побачити знову людей, яких не повернути назад.

Сумно бачити рідні місця розбитими, безлюдними, без життя і того тепла, до якого так усі звикли.

Я з жахом згадую відчуття смутку, безнадійності, безсилля та невизначеності того, що буде далі. Коли наблизилася весна, ми з родиною відвідали декілька міст України, де було безпечніше на той момент. Там я могла відчувати спокій, не чуючи вибухів і не йдучи в укриття, сподіваючись, що все буде гаразд. Але, звичайно, я сумувала за домівкою. Хотілося повернутись додому і бути у звичній обстановці, щоб війна закінчилася, і все це просто виявилося жахливим сновидінням.

З часом я повернулася в моє рідне місто і більше не відчувала такий сильний страх, я змогла звикнути до обставин і прийняти реальність такою, якою вона є. Я фокусую свою увагу на позитивних речах, які роблять моє життя щасливішим і яскравішим, незважаючи на те, що відбувається.

Війна - це великий життєвий досвід для будь-якої людини. Вона розкрила мені очі на речі, які я могла не помічати раніше, і змусила подивитися на світ по-іншому. 

Війна навчила мене цінувати як найважливіші, так і найбуденніші моменти: час, проведений з близькими, дах над головою, здоров'я та безпека.

Я зрозуміла, що навіть якісь дрібниці – це справжнє щастя, і воно безцінне. Потрібно цінувати кожен момент, доки не пізно.

Хоч війна все ще триває, але я більше не відчуваю безнадії; зараз у мене є віра в те, що все закінчиться, і всі житимуть ще краще, ніж раніше. Я хочу найкращого майбутнього для своєї країни і докладу всіх своїх зусиль, щоб наша рідна держава ставала з кожним роком усе більш квітучою та мальовничою.