Снаряди неодноразово влучали у сусідні обійстя. Діна виїхала, тому що більше не витримувала такої напруги.

Я приїхала з Василівського району, село Приморське. Живу зараз в Запоріжжі. Мені 65 років.

У жовтні 2021 року я поховала маму. Дуже тужила за нею. 24 лютого ранком вийшла у двір подзвонити до брата в лікарню (йому операцію на серці робили), а мені сказали, що почалась війна. 

Це було щось страшне: нас обстрілювали, я ховалась у підвалі. Син мій поїхав у Львів, тут у мене більше нікого немає. Він кликав мене до себе, але то тяжка дорога. Я виїхала до Запоріжжя, потім поверталась. І так - кілька разів. Переляк був страшний.

Поки ще не виїхала, я ховалася у коморі, вкривалася ковдрою. Дзвонила братові і розповідала йому про ці страхіття.

Якось поряд зі мною чотири ракети прилетіло. У одного сусіда ракета застрягла в заборі, так і не розірвалась. Ми з собакою ходили дивитися на ту ракету.

Отак сиділа я вдома, тремтіли в мене вікна і люстра хиталась. Я вже не могла цього терпіти. А тоді якось приїхав син, у нього була стара машина, він лишив її на стоянці. Я наварила того дня борщу, насмажила пиріжків з картоплею. А там прильоти страшні стались, люди постраждали. Того ж дня я і виїхала. Забрала той борщ, пиріжки, але ми в той день нічого не їли.

Хочу додому, щоб було тихо. У мене там собаки, коти. Я, буває, поїду, коли маршрутка йде, їжу їм привезу і повертаюсь назад, у Запоріжжя. Вони мене зустрічають увесь час. А то якось собака Машка бігла вже за маршруткою, бігла, а в мене сльози, як море, текли. Я дуже важко це сприймаю. Сусідка їх годує, вони не голодні, але я до них звикла, маю їх бачити.

Я більше не можу жити під обстрілами, не витримую. Пам’ятаю, як влітку поливала помідори, а снаряд пролетів повз мій двір і впав у полі. В місті жити легше – люди поряд, я ніби не сама. Але коли прильот станеться, то й люди поряд не врятують.

Страх стискає серце, адже ми такого не бачили. Жахливо, що ми дожили до цього.

Мені здається що війна має скоро закінчитися – якесь внутрішнє відчуття. Всі вже втомились від цього.

Я б хотіла вийти на двір і нічого не боятися. Щоб електрички ходили, щоб увімкнути радіо чи музику і радіти. Щоб було весело, як раніше. Хочеться миру.