Після початку війни у Кам’янському почались обстріли. У мене троє дітей. Я був шокований, не розумів, що робити. Прильотів снарядів у місті було дуже багато. Я бачив загиблими своїх сусідів. Це був жах. 

У місті не було продуктів та води. Коли закінчились запаси, треба було щось робити. Я виїхав до Приморського. З дому взяв одну сумку. Я просився до людей на ночівлю. Дуже їм вдячний.

Зараз у мене немає грошей навіть на одежу дітям, а виплати як переселенець я не отримую. 

Думаю, що війна закінчиться нескоро. Майбутнього я не бачу, живу одним днем. Не розумію, які зараз можуть бути перспективи.