За мирного часу я працював, поряд були діти й онуки. Коли прийшли росіяни до України, рідні виїхали з України. Росіяни не дійшли до села п’ять кілометрів, що дуже добре. Але обстріли були. Я був шокований - взагалі не очікував вторгнення. Бачив, як наді мною літали ракети у бік Миколаєва. Я нікуди не виїжджав. Продуктами й водою допомагали волонтери.

Я продовжував працювати на заводі, намагався вижити. 

Сумую за дружиною, донькою та онуками. Донька народжувала на початку війни, тому вони терміново виїхали. Чекаю на повернення рідних. Я хочу просто дожити до перемоги.