Кирило Олександрович вивіз свою сім’ю в Полтаву, щоб вберегти її від обстрілів

Мені п’ятдесят сім років, проживаю в Охтирці. З першого дня війни у нас над містом літали літаки. Коли все починалось, ми сиділи у погребі. Дитина дуже була перелякана, тому восьмого березня я вивіз родину в Полтаву.

В нашому місті деякі аптеки не працювали, тому важко було купити чи дістати ліки. На щастя, ми гуманітарну поміч отримували. Нам допомагав Фонд Ріната Ахметова і Червоний Хрест. Було дуже зручно і доречно.

Мене дуже шокували перші дні війни, коли Охтирку бомбили.

Через війну моя дочка виїхала з Харкова за кордон, а родина живе в Полтаві.

Я працюю там, де і працював: я нікуди не їхав з Охтирки. Я намагаюсь долати всі труднощі, які виникли під час війни, але важко все одно, бо у мене є травма. На щастя, якось гуртом справляємось.

Мене приємно здивувало, що люди згуртувались, допомагали один одному. Люди хліб привозили нам безкоштовно, ділилися допомогою.

Я вважаю, що війна повинна закінчитися скоро. Ми всі чекаємо на перемогу, але все буде залежати від наших хлопців.

Майбутнє, на мою думку, буде таким: Україна буде вільною, незалежною, вступить в Євросоюз і НАТО.