Я працювала на заводі до повномасштабного вторгнення. Потім роботи не стало. Почались обстріли, я сиділа в підвалі. Люди гинули щодня. Не було води, світла й газу. Горіли машини та будинки, це був жах. Навіщо росіяни це робили? Не розумію. Я виїхала з міста шістнадцятого березня.

Дорогою бачила розбиту машину швидкої допомоги, навколо якої лежали вбиті люди. Було душе страшно, бо снаряди прилітали весь час. 

Зараз я живу в Запоріжжі. Мій син служить в ЗСУ, сестра живе в Івано-Франківську, війна розкидала мою сім’ю. У Маріуполі мій будинок вцілів. Сусіди мені надсилали світлини. Я дуже хочу додому, але тільки після деокупації.