Мені 67 років. Живу в Охтирці Сумської області. Я підприємець. 24 лютого була на роботі. Бачила, як російська техніка заїжджала в центр міста. Невістка з онуками виїхала за кордон. Я щодня плачу за ними. Продовжую працювати. Робота – мій допінг.

У мене жили сестра з чоловіком і мама. Вони ховалися в погріб, а я ні. У мене сильний характер – я не боялася. 

Ми отримували гуманітарну допомогу. У нас хороша депутатка. Вона піклувалася про мешканців своєї дільниці. 

На нашій вулиці одночасно загинули два брати. Центр міста розбитий. Там, де жили мої діти, побиті вікна.

Геннадій Коросня безкоштовно довіз мою невістку з онуками до Полтави, а далі їм допомагали волонтери. До Львова вони їхали близько доби. В купе було 14 чоловік, та ще й домашні тварини. 

На мою думку, війна закінчиться, коли при владі не буде путіна. Мрію про нашу перемогу і про те, щоб рідні повернулися додому.