Мешкаю в Лебедині, вдома. У мене немає дітей, онуків - тільки сестра. Я інвалід: впала і майже весь час знаходилася в лікарні. У мене все є, мені сестра допомагає. Перший день війни не дуже пам’ятаю. У мене вікна виходять на двір, і я бачила, як їдуть машини, танки. Стояли солдати з автоматами – це все, що я бачила.

Важко було, нерви здавали. Дуже було страшно: сиділи із сусідкою в коридорі, молилися, щоб все пройшло скоріше.

Я була б рада, щоб війна і сьогодні закінчилася. Хочеться спокою, миру, щоб усі жили спокійно, щоб діти були вдома, не воювали і не гинули.

Хочу мирного неба над головою, щоб закінчилася війна, був спокій і якась стабільність, щоб нормально хоч дожити свій вік.