Я жила у Волновасі. Зараз місто окуповане. Обстріли там тривали з перших днів війни. Мій онук був зовсім маленький. Мені було страшно залишатись з ним і з донькою в підвалі. Найцінніше – це життя.

Страшно було, коли падали снаряди, гинули люди. Я бачила це на власні очі. 

Ми виїхали в нікуди. Не знали, що робити. Дорогою не раз зупинялись та думали, що робити далі. П’ять разів переїжджали з місця на місце. Люди нам допомагали, чим могли. Зараз живемо у Полтавській області. Я боялась, щоб ми не залишились на вулиці. Дуже важко зараз виживати. Я вірю в те, що Україна відновиться, і все буде добре.