У селі не було світла, газу та води. Росіяни перебили водокачку, тому виникла гуманітарна катастрофа.  Снаряди  падали  на житлові будинки, кожного дня гинули люди. Коли у сусідній підвал прилетіла ракета, мій чоловік допомагав діставати людей з-під завалів. Я бачила обгорілих бабусь, мені їх було дуже шкода. Після цього зрозуміла, що треба виїжджати. Я гадки не мала, куди їхати. Дорога була дуже важкою. Зараз я живу в Кривому Розі. У мене починається паніка кожного разу, коли чую сирену. Сподіваюсь, що все буде добре, але не можу нічого панувати. Віра у світле майбутнє дається мені дуже тяжко.