Внаслідок ракетного удару Юлія втратила житло в Харкові. Після цього вона виїхала з донькою за кордон. Дитина добре перенесла дорогу, але ще не повністю оговталася від пережитих обстрілів.

Мені 36 років. У мене є чоловік і шестирічна донька. Ми жили в Харкові, у центрі міста. Другого березня був ракетний удар по центру Харкова, внаслідок якого ми залишилися без житла. Добре, що ми були не вдома, а в метро. Після цього я з дитиною виїхала в Данію, а чоловік залишився з хворою мамою. Влітку ми повернулися. Зараз живемо в батьків на Сумщині.

Донька нормально перенесла переїзд. Однак війна залишила свій відбиток. Я бачу страх в її очах. У нас є родичі в Харкові, але ми боїмося повертатися. В першу чергу думаємо про дитину. Не хочемо ще більше її налякати. На Сумщині спокійніше, тож поки що будемо тут.

Найбільше мене шокувало знищення цивільного населення. Втрата житла – ніщо порівняно із втратою життя. Багато знайомих загинуло. З цим складно змиритися. Харків бомбили російські винищувачі. Я на власні очі бачила, як вони скидали бомби на житлові квартали.

Дуже сподіваємося, що в цьому році війна дійде до логічного завершення: будуть звільнені всі окуповані території. Ми побачили, як швидко ЗСУ відігнали загарбників від Харкова. Сподіваємося, що вони матимуть такий самий успіх і на інших територіях.

Своє майбутнє я бачу в Україні. Хочу бути корисною своїй державі. Сподіваюсь, що після перемоги ми відновимо нашу країну і вона буде активно розвиватися. Буде складно, але, я думаю, що нас чекає світле майбутнє.