У перший день війни я була одна з онуками в селищі поблизу Одеси. Мені було дуже страшно, бо молодша донька залишалась в Луганській області. Я з онуками ховалась у підвалах, бо інших укриттів поряд не було. У селище не завозили продукти. Я не знала, чим годувати великого собаку. Хліб покупали сусіди на весь будинок, щоб іншим разом ніхто не ходив по вулиці. Згодом молодша донька виїхала з Луганської області. Я для цього зв’язувалась з релігійними організаціями. У моїй квартирі в Сєвєродонецьку вилетіли вікна. Я б дуже хотіла повернутись додому, але розумію, що це вже неможливо.