Мені 63 роки, все життя пропрацювала вчителем і зараз працюю в школі.
Вранці 24 лютого 2022 року прокинулася від вибухів – в наше місто Дніпро прилетіли ракети. Як вчитель історії, я знала, що можливий напад. Та все одно спочатку не повірила, але потім стало все зрозуміло і страшно.
Взимку світло у нас відключали, та слава Богу, перебоїв з водою і газом не було.
Шокує, що страждають діти і наші захисники, особливо коли це відноситься до знайомих і родичів, які постраждали від війни.
Зворушує, що в такі темні часи люди об’єдналися, підтримують один одного, підтримують ЗСУ. Вражає, що люди масово переходять на українську мову. Дякую Фонду Ріната Ахметова, який допомагає людям в ці скрутні часи.
Педагогічна практика закаляє, але труднощі були. Переживаю за дітей, онуків. Звісно, переживання залишаються.
Я хочу, щоб війна закінчилась якнайшвидше. Щоб не гинули люди і не було страхіття такого на нашій землі. Вірю, що Україна підніметься. Це наша земля, йти нам нікуди, і люди повернуться, коли країна буде вільна. Я вірю в наших захисників. Вірю, що буде перемога, і буде все добре в нашій гарній країні.
