Перший день війни я не пам’ятаю. Звичайно, важко було: світло вимикали на пів дня і вночі. Страшно було, коли нашу Малокатеринівку обстрілювали ракетами. Були ми в будинку в перші дні. Потім уже в підвалі ховались, а згодом виїхали до Запоріжжя.  

Обстріли – це найстрашніше. У мене навіть коліна тремтіли.

Взяли основне: одяг і поїсти, сіли в машину і поїхали. У Запоріжжі знайшли де поселитися, та й додому звідси ближче. На захід України я не поїду. Пенсія маленька і в мене, і в жінки - ми ледь виживаємо. 

Поки що з нашим будинком у селі все нормально. Бог дасть - усе буде благополучно. Всі рідні дуже переживають, нервуються. 

Чим швидше війна закінчиться, тим краще. Дали б нам більше зброї, щоб росіян гнати… Мрію, щоб закінчилась війна і все було добре, щоб мир настав. Хочеться дожити до гарної старості.