Я живу з онукою Валерією. Її батьки загинули, а ми з бабусею забрали її на виховання. Три роки тому нашої бабусі не стало, інсульт. Тепер тільки заради онучки й живу. Валерія завжди мене заспокоює.

 Після загибелі батьків вона могла потрапити до дитячого будинку, але ми не дали. Хочу встигнути поставити онучку на ноги. Хоча виживати у прифронтовому селі ой як нелегко…