Мабуть, як і у багатьох - відійняла майбутнє, стабільність, зруйнувала всі плани. Головне, що за перший рік війни ми втратили багато часу на реабілітацію дитини (має СДУ та мінімальну мозкову дисфункцію). Додалось багато логопедичних проблем. Останні дні дитина вже не в змозі опанувати свій стан та тривожність…

Були вдома і прокинулися від вибухів. Прямо сказала, що це вибухи, але я відповідаю за його безпеку. Головне дотримуватись певних правил (стосовно місця укриття, прийому їжі, бо її було обмаль через логістичні проблеми, тримати завжди при собі записку з групою крові, адресою, номером мами).

Два дні тому, коли дитина прокинулася мокра та тремтіла від страху. Тоді стало очевидно, що він вже на межі. Ходимо до психолога, намагаємось менше згадувати страшні події, проводимо час разом за настільними іграми, я вишиваю. Стикнулися з нестачею їжі.

Вишивка козака. Вишивала, щоб заспокоїтись та відволіктись від думок.