Мешканці Гуляйполя думали, що покидають домівку на тиждень, але пройшло все набагато більше часу

Нам сказали, що почалася війна. Ми сиділи, поки не почав наш підвал гримахать та труситься від вибухів. І вирішили, що не треба чекати, поки пролетить прямо по голові. Зірвалися і поїхали. Думали, що на тиждень або два, але не судилося. 

Були у родичів, але за тиждень нам сказали, щоб ми знали честь і шукали самі собі житло. А шо шукати, якщо грошей немає? На роботу ж ніхто не бере переселенців, бо вважають, що завтра війна закінчиться і вони всі поїдуть додому. А я ще числюся на роботі, мене ніхто не звільнив. Так що у мене, наприклад, ні трудової книжки, нічого немає. 

Ото так перебиваємося: поки не померли, значить, ще живі. 

Тут якось гуманітарку давали, з їжею проблем не було.

Звісно, всю родину нашу порозкидало. Плани вже всі наші порушили. Тому день пройшов – і вже трохи радий, що живий. Сподіваємося на краще. Вже додому хочеться!

Як на мене, трішки іншою була ситуація в 2014 році. Не було в нас такого озброєння, не було такої потужної допомоги. Тому віримо, що перемога буде за нами. Ми на своїй землі і нам вже просто нікуди відступати. І ні Запоріжжя, ні Херсонщину ніхто віддавати нікому не збирається.